Обдаровані діти

Меми учнів 8 класу за темою "Омар Хайям. Рубаї"

                                             

                       


                                                                   Анікеєва Вікторія  
                                                                          учениця 7 класу                                   

                            

 Літній вечір

Фантастичне оповідання

Звичайнісінького  теплого літнього вечора я загралась з друзями у дворі так довго, що вже й зірки на небі з’явились. Та саме вони нас і цікавили.

Зручно вмістившись на лавці , ми зачаровано спостерігали за тим, що діється на небі.

    Там було фантастично красиво: зірочки перемигувались , спалахували різними кольорами і навіть рухались, ніби грали у піжмурки. А може це рухаються космічні кораблі з інших планет?

Отак ми сиділи, задерши голови, розглядали небо і мріяли про космічну мандрівку,

   Коли це зненацька одна яскрава кулька в небі почала стрімко збільшуватись. Це означало, що вона наближається до Землі. І яким же було наше здивування, коли та куля приземлилась у нашому дворі! Вона лежала у дитячій пісочниці велика - золотиста та сяюча. Ми трішки злякалися і дивилися на все, що відбувається, затамувавши подих. Потім сталось дивовижне – куля розкрилася шістьма пелюстками, наче квітка! Всередині кулі-квітки ми побачили великий екран, на якому світилося слово «ПРИВІТ» різними мовами. Зрозумівши ,що з нами хочуть познайомитись , ми помаленьку наблизились до пісочниці.

Всередині кулі, біля екрану , ми побачили кнопки з літерами – клавіатуру. Насмілившись, я швидко натиснула шість кнопочок: П Р И В І Т.

Екран погаснув а за мить на ньому з’явився напис «Вас Вітають Жителі міста РомАшКа». Клацаючи по різнокольорових кнопках,  ми почали жваво спілкуватись . Прибульці також показали на екрані чудові краєвиди своєї планети, яка була заселена квітами , що вміють розмовляти віршами.

Ось один з них:

      Діти-

Діти,

      Ви, як

Квіти!

      Таня-

Маленька,

       

     Голівка

Біленька.

        Оля-

Чорнява,

             А

Ганна-

     Русява!

Ми ще довго перемовлялись, римували та сміялись.

А наші матусі вже кликали нас додому. Ось чарівна

куля  зачинилася і плавно полинула у темінь нічного

неба. Радісні та збентежені, ми розійшлися по домівках.

   А на ранок весь наш двір розцвів фантастичним килимом із ромашок! Не вірите?

Вони  й дотепер кожного літа квітують у моєму дворі! 

Юлія Ревак створила театральні мініатюри за повістю В. Короленка "Сліпий музикант" та За романом Р. Стівенсона "Острів скарбів"

             Матеріали Літературного альманаху, 
      який веду у кабінеті зарубіжної літератури

                              

Кунь Алессандро

Півень і Курка

Байка

   Курка кожного ранку бачила, як найкращий і люблений усіма Півень ходить робити шкоду на сусіднє подвір’я. Вона, розуміючи, що це розсердить господаря, попередила Півня. Але Півень на те відповів: «Я тут найкращий і господар за жодних обставин мене не покарає». Та Господар побачив шкоду і зарубав Півня.

   Не слід бути занадто самовпевненим.

2015 рік

Стукало Надія

Лев і Миша

Байка

   Дрімав якось Лев у своєму лігві у сухому листі. Пробігла повз нього маленька Мишка, зачепила хвостиком Лева. Прокинувся він , схопив перелякану Мишку своєю велетенською лапою і закричав: «Як смієш ти порушувати мій спокій! Та я тебе розчавлю, як муху.» Стрибнув Лев із своєї схованки, та раптом його накрила величезна сітка, яку мисливці спеціально на нього наклали. Заревів Лев, довго бився у сітці, не відпускаючи з лапи Мишеня. Та воно зголосилося допомогти Леву вибратися з пастки. Воно покликало своїх друзів Мишок. Ті швидко перегризли міцні нитки і звільнили хижака.

   Отак у житті буває. Не ображай слабших, бо вони можуть стати тобі у пригоді.

Дві Білочки

Байка

  Жили у лісі дві Білочки-Сестрички. Часто вони сварилися, навіть билися. Одна одну ображали, не допомагали. Одного разу вполював одну Білочку Вовк і вже хотів її розірвати. Аж тут із дерева просто на голову хижака скочила друга Білочка і закрила йому собою очі. Вовк злякався, коли Білки дряпали його пазурами і дременув у хащі.           А сестрички зрозуміли, що краще їм у дружбі жити, аніж сваритися і битися.

Моткалюк Михайло

Про двох Павучків

   Один Павучок був роботящий. Він розкладав свої павутинки повсюди, щоб зловити якусь комашку. А другий байдикував, грав у ігри. А коли закінчилися його запаси, він захотів їсти і пішов до свого друга.

-         Дай мені три найбільших комахи.

-         А навіщо тобі?

-         Чому ти не вполюєш собі?

-         Я забув, як павутинки плести.

-         Не треба було байдики бити, то й не забув би. як павутину плести.

Не лінуйтеся, то й здобудете собі поживу.

Гвардіян Діана

Соловей, Сова і Горобець

Побачили якось Соловей, Сова і Горобець зернинку на стежині і почали сперечатися, хто перший побачив її. Соловей каже:

-         Моє зернятко, тому що у мене голос гарний.

Сова каже:

-         Моє зернятко, тому що я дуже мудра.

А Горобець тим часом підлетів, схопив зернятко і втік.

Потрібно пам’ятати, що не в хизуванні щастя, а в спритності.

Гвардіян Роксолана

Вовки і Баран

Йшли два сірі Вовки лісом і кликали Барана:

-         Ходи з нами до річки напитися води.

Напилися і наїлися усі – але Бараном.

Тож коли вас кличуть води напитися, то дивіться, з ким ідете.

Хоку

Гуменюк Ангеліна                                            Когут Юлія                              

Надворі ніч.                                                         На зелених горах

Усе затихло,                                                         Дві закохані половинки

Лиш заметіль не хоче.                                         Милуються природою.

Дерій Анастасія                                                       

На старому озері                                                  Серед тихого лісу

Розпустили свої пелюстки                                   Сонне озеро

Річкові лілеї.                                                          Колише ліс.

Драгомирецький Владислав                                  Гуменюк Ярослав

Ідуть дівчата задумані.                                           Маленький камінчик

Коли знайдуть свою долю?                                    Кинеш у криницю

А річка вже знайшла.                                              Чути неголосний хлюпіт.

Стоять каміння у саду,

Навіть не рухаються.

Віками стоять і плачуть.

Луцишин Мар’ян                                                         Якубів Віра

Вітер віє, сонце сяє,                                                      На весняному озері

Бузьки в небі кружляють,                                             Розкрилися лілії,

А у саду сакура цвіте.                                                   Надихаючи на любов.

Гвардіян Діана

Міф про створення світу

Спочатку не було нічого, навіть невідомо, чи це була ніч, чи день. Лише Чорний кіт ходив по невідомому. Блукаючи мільйони років просторами, він розсипав свою шерсть. Йому було дуже нудно і зайнятися не було чим. Одного разу Чорний кіт почав збирати свою осипану шерсть і робити з них пухнасті кульки. Коли він розкладав їх по місцях, його щось залоскотало в носі і він чхнув. Від цього звуку і сили з’явилося сонце. Воно висушило усі пухнасті кульки і вони стали тверді. Кіт заплакав, що тепер не зможе гратися з ними і ці краплинки сліз впали на одну з планет. Так з’явилися моря, річки, озера. Виросли дерева, усе позеленіло… Багато тварин народилося, Чорний кіт зупинився і поглянув на цю красу і назвав планету Землею. Зрадів він від побаченого, але трішки сумно стало на душі в нього, що на землі було занадто тихо. Створив він людей, щоб вони вміло керували цією Землею. А на згадку про себе залишив грім та блискавку. Тепер коли на землі гримить, то чорний кіт шурхотить.

  Кіт був настільки великий і так швидко пересувався, що вночі людям здавалося, що це мільйони зірок світять, а це все були очі Кота. Довго захищає і береже Чорний Кіт свої планети.

Гвардіян Роксолана

Міф про створення світу

Спочатку не було нічого. Тільки один кит на ім’я Всесвіт блукав просторами невідомого. Він був величезних розмірів, навіть сам інколи задумувався, наскільки він великий. На лобі у нього був красивий діамант. Кит завжди був самотній і ніколи не знав , що таке щастя. Так він блукав багато років. Одного разу Всесвіту стало сумно і він заплакав. Сльози були настільки сильні, що з них вилився діамант. Полетівши в нікуди, він розбився на частини. З його уламків утворилося сонце та планети. На одній із цих планет сльози кита зробилися морями й океанами, річками й озерами. Від цієї води проростали рослини. У водах з’явилися риби, На суші – тварини. Від цього Всесвіту ставало веселіше, тому що його творіння випили його сльози, а разом з тим і його печаль. Кит побачив цю красиву землю і з радістю спостерігав за нею. Щоб прикрасити її, він зі свого подиху створив хмари. Відтепер Всесвіт не був самотнім і завжди захищав планету від уламків, які літали навколо них.

Ревак Василь

Як Тобко знайшов друга

Казка

   Були собі маленькі ельфи Геліантуси. Вони були такі маленькі, що побачити їх було майже неможливо.. А виникли вони так. Колись в давнину майстри-ремісники від своєї роботи брали маленьку частину стружки і пускали їх у повітря. Із цих зрізків утворювалися ельфи – чудернацькі помічники майстрів.

   Неймовірна історія трапилася з Тобіком – хлопчиком-ельфом. Він жив у невеличкій хатинці з великою дружньою родиною. У Тоба була заповітна мрія – побачити людину.. але це йому забороняли батьки. Вони казали, що люди дуже жорстокі і погані й не люблять ельфів, дружніх, добрих і щирих. Та тобко не вірив цьому і втік з дому.

  Він подорожував дуже довго. Та незабаром знайшов те, що шукав. Ельф побачив людину – хлопчик-підлітка, якого звали Микола. Тобко підкрався до нього і заліз у кишеню.

   Микола прийшов додому й побачив, що в кишені щось дуже ясно світиться. Це спав маленький ельф Гіантус. Тобко випромінював світло.

   Миколка дуже зрадів такій незвичайній зустрічі. Вони з ельфом стали найкращими друзями, бо хлопчик був добрий, щирий, чесний. Тобко вирішив назавжди залишитися з людьми. А хлопчик Микола, цінуючи цю дружбу, знайшов найвідданішого товариша на все життя, який завжди йому допомагав. Ось так ельф подриживс з людиною.

Самотяга Діана

Пригоди Супер-Ваньки, або Супермени

   Жила собі дівчинка Марушка зі своїми батьками. Вона була гарною та чемною дівчинкою. А в них у селі жив лиходій на ім’я Кіка-Біч.

    Одного разу Марушка верталася з магазину, як їй назустріч Кіка-Біч і каже:

-         Дівчинко Марушко, дай мені ковбаски.

А Марушка як перелякалася, та з того переляку давай драпака додому. А лиходій не дурний, та й давай собі бігти за нею. Догнав він її, зловив, в мішок кинув, закрив там і поніс до себе додому. А в нього вдома був ворон, та він до неї:

-         Кар! Кар! Кар!

Батьки Марушки з а неї дуже хвилювалися, повсюди шукали, та не змогли знайти.

   Минув час, не приходить Марушка додому. Вже й братик з’явився у неї. Назвали його Іванком. Дуже швидко ріс братик, як тісто на дріжджах.

  А в той час доводилося Марушці у лиходія вдома все прибирати, їсти готувати. І так кожного дня.

  А братик Іванко ріс так, що виріс вищий за Котигорошка і сильніший.

Батьки йому розповіли все, що з його сестричкою сталося. Як він це почув, то його серце аж затремтіло від жаху. Він собі пообіцяв, що визволить сестру із полону. І коли він спав, то Земля-Мати наділила його неймовірною силою.

Встав Іванко і зразу пішов до лиходія. А по дорозі зустрів багато нових друзів: Водолія, Горивуса, Силуна, Розумасика. Ще до них пристала собака, яку вони назвали Рокі. Всі разом вони пішли визволяти Марушку. Це була справжня ватага супергероїв.

  Багато перешкод трапилося на їхньому шляху: і вода їх заливала, і гори стискалися перед ними, і лиходії страшні на них нападали, і дуже складні завдання їм задавали. Але вони все здолали.

  Нарешті дісталися вони дому Кіка-Бічі. Побачили вони Марушку. Спершу Горивус своїми сильними вусами узяв Марушку і почав тікати з нею. Кіка-Біч погнався за ними. Але друзі Іванка зарадили цьому. Водолій залив його водою, Розумасик напружив свій розум і придумав, як зв’язати лиходія. Як не опирався лиходій, та нічого в нього не вийшло.

  З того часу лиходій Кіка-Бічі нікого не зачіпав і всі жили собі щасливо. А наших друзів з тих пір прозвали Суперменами.